Поточні

Життя, про яке ми нічого не знаємо (продовження)

Перша частина розповіді

Якби не був занятий справами підприємства наш герой, та думка про те, що не все зроблено для подальшого повноцінного життя Наташи, не давала спокою. Тому при черговому дзвінку він запитав:

- Чим тобі ще допомогти?

- Я б дуже хотіла паспорт, щоб можна було влаштуватись на роботу.

«Це добре», - подумав наш герой, Це добре, подумав наш герой, а ще потрібно обов’язково познайомити з друзями із www.detdom.info . І тут згадується відомий мультфільм, де Чіп і Дейл поспішали на допомогу. Бажання допомогти було у кожного і кожен був готовий зробити для Наташи все можливе. Як буває якраз в цей момент до нашого detdom.info–кола приєдналася Оля.

 Крім ідей щодо розвитку проекту Оля мала бажання взяти опіку над дитиною-сиротою і допомогти їй влаштуватися у житті. Отже, було вирішено найближчим часом вирішити питання з паспортом і познайомити Наташу з Олею.

На Чернігівську землю

Осіннім теплим ранком автомобіль www.detdom.info вирушив до села Красне Чернігівської області (батьківщина Наташи).

Дорога пролітала під колесами автомобіля, Наташа їла чіпси та розповідала про своє життя. На під’їзді до села Красне Наташа ніяково почала розмову про свою маму і ніяк не навжувалась сказати, про те, що вона випиває. Та я допоміг їй, сказавши, що все знаю з розповіді нашого героя.

Також просила не ображатись на ставлення місцевої влади:

- Вони люди добрі, та чомусь не хочуть допомогти в отриманні паспорта.

Правдивість її слів підтвердилась при знайомстві з паспортисткою сільської ради. Представившись їй, та розповівши ситуацію, в якій опинилась Наташа, я попросив надати нам перелік документів, необхідних для оформлення паспорта.

«Ось беріть перелік переписуйте, їдьте до Чернігова купуйте бланки, та знайте що якщо ви не встигните до 16 години привезти то не надійтесь їх оформити, а завтра я їду до Чернігова, а післязавтра вихідний.» - відмовина вона.

От вам і співчуття жінки, яка з дитинства знає Наташу та її сімейну ситуацію.

Дякуючи Богу, Чернігів нас зустрів доброзичливістю. Ми швидко купили всі бланки, та в 13.30 вже повернулись в сільську раду, де зустріли здивування паспортистки.

На щастя, вже прийшов голова сільської ради, якому я теж розповів хто я, попросив допомогти у вирішенні проблеми. Надавши нам консультацію, нас направили до ВГІРФО ЧернігівськогоРВ УМВС. Щирість та людяність працівників надали нам наснаги.

Старостюк Тетяна Григорівна, старший паспортист, власноруч заповнила бланки, допомогла перевірити перелік документів, зателефонувала в сільську раду, попросила допомогти нам.

Ось і знову село Красне, ( Добре, що воно знаходиться за 40 км., та все ж ми за два дні наїздили цим маршрутом близько 400 км) При в’ізді до села Наташа аж підскочила:

"Мама, мама, це моя мама, зупиніться."

Біля дороги стояла випивша жінка і Наташа побігла до неї. Вже потім вона розповіла про те, що мама соромилась підійти, бо була на підпитку, та Наташа, сказавши що я все знаю та не засуджую її, підвела маму до машини, ми познайомились, та сказавши, що нам потрібно оформлювати документи, поїхали, пообіцявши пізніше приїхати.

Надіючись на краще, ми знову переступили поріг сільської ради. Ставлення до нас ще більше погіршилось і нам сказали, що через годину закінчується робочий день.

Оформлення документів тягнулось так довго, що ми з Наташою пішли в магазин, щоб купити подарунки близьким (в цьому селі живе ще й сестра Наташи).

Я запропонував купити апельсинів та бананів, а Наташа скромно запитала, чи не можна купити вермішелі? У мене защиміло серце і я зрозумів, що рідні просто хочуть їсти.

Дякуючи нашому герою, кошти були, тож ми купили вермішелі, консерв, олії, інших харчів.

Повернувшись до сільскої ради, де паспортистка вже не могла на нас дивитись, ми дізнались про те, що Наташин вітчим повинен підписати бланк, про те, що він не заперечує про приписку Наташи.

«А в мене вже скінчився робочий день, тож не знаю коли ми зможемо вам видати документи,» - зазначила паспортистка.

Не буду описувати ті способи, якими я «попросив» паспортистку завершити сьогодні цю справу, та вона погодилась.

Знайшовши вітчима, ми запропонували підписати документ. Він погодився сказавши: "Якщо дасте на бутилку, все підпишу."

Вже почало смеркати, коли я завіз Наташу з продуктами до сестри, а сам поїхав до Чернігова влаштовуватись на нічліг. Ранок обіцяв бути гарним, адже ми все оформили, залишилось взяти тільки дві довідки у Чернігові.

І дійсно, так і сталося. Справки ми швидко отримали, та з документами відправились до райвідділу. Поки чекали в черзі, до нас підійшов начальник паспортного столу Дейнеко В.І, запросив до себе в кабінет (до цього часу вже всі співробітники райвідділу знали про нашу історію).

Дуже порядний, відповідальний офіцер, розповів про проблеми паспортної служби, та про те що в сільскіх радах ставки паспортиста не має і тому на цій посаді працюють не спеціалісти, а люди інших професій, які суміщають основну роботу і обов’язки паспортиста. А у селі Красному жіночка «своєрідна» та це проблема взагалом державна.

Так за приємною розмовою прийшла наша черга. Та виявилось що у нас наскільки не вірно оформлені документи, що знову потрібно їхати в село. Навіть печатки поставили не на першій сторінці, а на другій.

Повернувшись в село, ми знову витратили більше двох годин на оформлення документів та знову поїхали до Чернігова.

Цього разу все було правильно. Подякувавши всім співробітникам Чернігівського РВ УМВС, які за ці два дні стали нам близькими, ми вирушили додому. Паспорт зможемо отримати через місяць - така процедура.

Знайомство з Олею

Наташа зустрілася з Олею в одному зі столичних кафе. До слова, Оля має власний бізнес і можливості, щоб допомогти Наташі не тільки з роботою, навчанням і отриманням досвіду, а й з житлом. Та, певно, саме головне в цій ситуації – це бажання Олі допомогати.

Перша розмова з майбутньою підопічною була досить серйозною: Оля пояснила дівчині, що вона готова допомагати їй лише у разі, якщо Наташа самовіддано буде вчитися і працювати.

Для роздумів у Наташи було декілька днів. Звичайно ми всі (команда www.detdom.info ) розуміли, який це шанс для дівчини, але, по-перше, не хотіли на неї тиснути, по-друге, жадали, щоб це був її власний вибір. В результаті Наташа погодилась…

Поки тривала процедура оформлення паспорту, Оля влаштувала Наташу офіціанткою в кафе, де їй платили заробітну плату, вони почали обирати заклад для навчання, обговорювати, прочитані Наташею книжки.

Незабаром всі почали помічати, що бажання продовжувати навчання і роботу у дівчини все менше і менше … Вона перестала дзвонити Олі, нашому герою і іншим учасникам подій, та й взагалі часто її телефон, який їй передав Олексій Середа від форуму «Chevrolet Lacetti», просто був "поза мережею".

Зараз Наташа, маючи мобільний телефон, пристойний одяг, який купив наш герой, паспорт, відчула себе самостійною і навіть не виходить на зв’язок. І що далі? Звинуватити її не має в чому, адже хто її вчив жити серед людей?

Ось така сумна історія Що можна зробити щоб таких історій було менше? Це ті питання які турбують не тільки www.detdom.info а і багатьох людей.

Тож давайте розвинемо тему дітей без батьків при живих батьках. Будемо разом знаходити вихід, допоможемо їм стати повноцінними членами суспільства.

Вихід є. Діти повинні жити в сім’ї, і тільки сім’я може виховати не «вовченят», а справжніх людей. 

Михайло Щербина
detdom.info