Роздум на тему: "Чому моїй родині повинні допомогти волонтери?"

Родина Ісаєнко Руслани Тарасівни

Руслана Тарасівна являється багатодітною мамою, має шестеро дітей, наймолодшій дочці 2 роки. Пропонуємо ознайомитися з розповіддю багатодітної матусі про історію сім'ї та роздуму, чому саме цій родіні потрібна допомога.

"З дитинства моє життя складалося не дуже добре, батьки постійно пили. З 15 років я працювала та забезпечувала себе повністю. Через постійні сварки та насильство вдома, я поїхала з другом до Білорусії шукати «кращого життя». Так склалося, що я на чужині залишилася сама, без роботи, у мене вкрали паспорт. Там зустріла юнака, який допоміг мені не пропасти там та повернутися до рідної домівки. На Україні ми з ним взяли шлюб. За 5 років спільного проживання у нас народилося двоє діток: Андрій та Дмитро.  Після народження Діми він почав випивати, затримуватися на роботі допізна, а згодом і  піднімати руку на мене. Але все ж таки, навіть попри це, я хотіла зберегти сім’ю заради дітей. Та це не закінчувалось і ми розійшлися. Я двічі подавала на розлучення, але документи повертали, так як він громадянин Білорусії( потрібно було відправляти певні документи туди, а грошей на це у мене не було). Залишилась сама з двома дітьми. Не знала як далі жити, як забезпечити дітей, почала пити.

Коли зустрілася зі своїм теперішнім цивільним чоловіком, покинула пиячити, повернулася до нормального життя. Сергій (чоловік) працював, я займалась дітьми та домашнім господарством. Ми завели корову, свиней. Тримали курей, гусей, качок. Обробляли город. Проживали і зараз проживаємо із моїми бабусею та дідусем, так як свого житла не маємо. У нас народилось ще двоє синів - Рома і Саша, і я стала мамою уже чотирьох хлопчаків. У чоловіка почалися труднощі з роботою, стало складно жити, не вистачало на харчі, бабуся почала нас сварити, що, мовляв, погані батьки, постійні сварки і докори призвели до того, що чоловік почав випивати. І тоді ми вирішили винаймати будинок в іншому селі, там Сергій влаштувався на непогану роботу, ми змогли придбати автомобіль – старенький москвич, але для нас і це була розкіш. Проживши рік, ми знову повернулися до бабусі, оскільки будинок, що ми винаймали продали. Тоді народився Женя – мій 5 син.

Чоловік без освіти, в селі нема ніяких підприємств, колгосп теж давно розпався, роботи в селі ніякої не було. Виживали як могли, чоловік перебивався тимчасовими підробітками, почав випивати. Коли народилась  донечка Ольга, я була самою щасливою мамою у світі. Але постійні запої чоловіка, виводили мене із себе, було образливо, що тільки я думаю як прогодувати дітей, за що їх одягнуть, щоб мої діти були не гірші за інших. Ситуація не мінялась і я теж почала зловживати алкогольними напоями.

Через постійні п’янки, скандали, бійки служба у справах дітей мене з дітьми забрали в «Промінь Надії». В цей час ми з чоловіком закодувалися і зрозуміли, що найдорожче для нас – наші діти. Тепер живемо заради і для них – наших дітей. Чоловік працює в лісі, хоч і невелика зарплатня (670 грн), але не покидає. Я отримую на діток 3500, за ці кошти годуємо та одягаємо своїх шістьох дітей. Дуже хочемо поліпшити життєві умови наших дітей, але не маємо такої можливості на даний час. Допомоги від рідних нема, тому дуже просимо Вас допомогти нашій родині залишатися завжди разом і мати все необхідне для гідного зростання наших дітей.

З великою вдячністю родина Ісаєнків."