Є бажання допомогти дітям з притулку м. Первомайська Миколаївської області.
На жаль, у мене особисто зовсім немає відповідного досвіду, тому доведеться вчитися плавати прямо в процесі. 
Деякий час тому назад я вже пробувала щось рити у цьому напрямку, що встигла вияснити:
- До сих пір начебто якогось волонтерського чи подібного руху з притулком не працювало, але начебто є кілька спонсорів; тобто в матеріальному плані більш-менш нормально.
- Про директора притулку відгуки не дуже хороші, в тому числі в плані співробітництва, а також питання чесності в матеріальному плані.
- Ходять чутки, що діти там хіба не як у тюрмі строго режиму.
- В притулку на сьогодні перебуває зо три десятка дітей, в основному підлітки.
Про всяк випадок підкреслю, що вся інформація неперевірена, це просто на словах все.
Але це все насторожує в тому плані, що просто так наївно прийти до директора, ось ми такі хороші волонтери, маємо бажання допомогти, - швидше за все, не спрацює. Треба більш глибока підготовка.
В мене є бажання не стільки матеріально допомогти (тим паче, там начебто проблем з цим особливих немає), скільки підняти ту саму психологічну частину допомоги: тобто від простого особистого спілкування, можливо організації якогось навчання дітей, і до пошуку дітям як індивідуальних шефів, так і (в ідеалі) нової сім'ї для тих, у кого немає шансів повернутися до рідних (а в кого є такі шанси - можливо, допомагати тій сім'ї витягнутися у нормальне життя). Це так, навскидку і коротко.
Правда, трохи розгублює те, що це іменно притулок, а не стабільний держзаклад. Тобто діти там перебувають максимум три місяці (якщо буде перетворено на центр соціально-психологічної допомоги, то до дев'яти місяців), і я не впевнена, що перевірені методи роботи з дитбудинками чи інтернатами тут спрацюють. Наприклад, те ж навчання - якщо діти там тимчасово, то якось спланувати навчання навряд чи вийде. Тобто, можливо, треба буде акцент зробити саме на тих моментах, які потрібні дітям на цей перший час психологічної адаптації, та участі у влаштуванні його подальшої долі. Правда, я геть не впевнена ще й у тому плані, що нас (сторонніх людей) взагалі хтось допустить до таких серйозних питань. 
Ну от, виклала свої думки. Негусто поки що, я знаю. 
Але дає надію те, що разом можна зробити дещо більше, ніж одному. А там, можливо, ще з'являться однодумці.
Поділитися з друзями:
