Що дає дружба дитині?

18/12/11

Це питання на якомусь етапі задають собі усі старші друзі. Що може зробити для дитини людина, яку та дитина навіть ніколи не бачила? Можу з упевненістю сказати, багато чого. Уявіть собі самотню дитину. Дитину, у якої нема нічого особистого. Ні особистих речей, ні особистого простору, ні особистого дорослого. Нічого... Дитина оточена різними речами, але то не її речі. Вони належать усім, тому не мають для дитини ніякої цінності. Дитину оточують дорослі. Часто це хороші люди, які люблять дітей. Але саме ця дитина для них тільки одна з-поміж інших. Все, що робить дитина, таке саме, що роблять і інші. Всі її дії відкриті і спільні для всіх. Діти разом гуляють, сплять, їдять, малюють, граються. Нікому не цікаво, чого хоче саме ця дитина.

І тут з’являється дорослий. Свій. Особистий. Спочатку для дитини починаються зміни, пов’язані з особистими речами. Вони з’являються! Ці самі речі. Це приводить дитину до певної розгубленості. На першому етапі появи особистих речей діти найчастіше або все гублять, обмінюють і дарують, або все зберігають недоторканим, як реліквію. Координатори націлюють старших друзів обговорювати з дітьми, для чого потрібні особисті речі і як ставитися до подарунків. І ось хтось через кілька місяців, а хтось і через рік-півтора починають ставитися до своїх речей бережно. Діти починають їх цінити. А найголовніше, діти починають ставитися до особистих речей, як до чогось нормального, звичайного. Вони починають розуміти, що саме так і повинно бути. Це дає надію на те, що вийшовши зі стін інтернату, діти зможуть не витратити всі свої кошти в перші ж кілька днів на нікому непотрібні речі.

А ще через деякий час, коли виникає довіра між старшим і молодшим другом, дитина починає розуміти, що спілкування – це особисте. Це стосується тільки їх двох, і більше нікого. У дитини з’являється особистий простір. Дитина вчиться довіряти. Часто в бесідах дитина сама починає торкатися таких моментів свого життя, про які ніколи не заговорила б у колективі. Найчастіше це найбільш болючі епізоди життя. І в даному випадку тактовному, чуйному старшому другу під силу виконати роль психолога. Адже декому важливо просто виговоритися і отримати підтримку.

І на певному етапі трапляється найголовніше. Дитина і дорослий починають жити звичайним життям, і свої стосунки сприймають як щось невід’ємне. У дитини з’являється свій дорослий. Дитина зростає, формується як особистість, знаючи, що вона комусь потрібна.

Тетяна Губіна, психолог, спеціаліст по сімейному влаштуванню дітей виділяє такий фактор, як «один підтримуючий дорослий». Такий дорослий, який не є ні одним з батьків, ні одним з родичів, але приймає активну участь в житті дитини, навіть звичайної, домашньої, дуже піднімає життєстійкість цієї дитини. Тетяна Губіна так описує цього дорослого:

« Що значить «підтримує»? Не «тягне ковдру на себе», не намагається «витягнути» дитину туди, куди самому подобається, а трішки уважний до потреб і бажань самої дитини. Той, хто здатен зрозуміти дитину, його маленькі радощі і його великий душевний біль. Той, хто не буде ні «жалільщиком», ні «ментором», а стане просто другом, підтримкою, опорою, і можливо навіть духовним наставником».

Ось таким дорослим і повинен стати для дитини старший друг. І якщо це вдасться, то в такої дитини буде набагато більше шансів реалізувати себе в дорослому житті.

Особливою категорією являються діти із неблагополучних сімей. В наших інтернатах таких дітей дуже багато. Вони не сироти, але живуть і виховуються в інтернаті. Додому найчастіше потрапляють тільки на канікули. Чи потрібні старші друзі таким дітям? Потрібні. Звичайно не настільки як сиротам, але вплив старших друзів дуже важливий і для таких дітей. Звичайно, дітям у яких є, хоч і неблагополучні, але рідні батьки, старший друг не стане людиною №1. Але життєстійкості він додасть. До речі, вплив старшого друга на таку дитину, хоч і буде не найбільший, але є більше шансів, що він зможе допомогти такій дитині влаштувати своє життя.

Дитина-сирота – це дитина, яка падає в прірву. Така дитина недоотримувала необхідних їй почуттів, відчуттів та знань з того моменту, як вона опинилася в спеціальному закладі. А найчастіше ще задовго до цього. В такої дитини не сформовані необхідні навики, страждає емоційна та пізнавальна сфери. Дорослому треба зуміти підхопити цю дитину, яка падає у прірву, і витягти її на твердий грунт. Це дуже важко… Іноді навіть потрібно дати можливість дитині упасти в цю прірву. Іноді падіння взагалі не можна минути.

А діти з неблагополучних сімей стоять на краю прірви. Вони ще не падають. Вони чекають поштовху. Найчастіше штовхають в сторону прірви. Ось дорослий товариш і може штовхнути дитину подалі від прірви. Це набагато легше ніж ловити і підіймати.

Справа в тому, що такі діти, хоч і живуть в неблагополучних сім’ях, але бачать життя і оточуючих. Діти по своїй природі схильні до хорошого, ось вони і вбирають в себе все хороше, що їм зустрічається у житті. Дружна сім’я сусідів, добрі батьки друзів, лагідна бабуся… Дитина знайде на кого рівнятися. Але все одно батьківська модель поведінки закладається в дитині найсильніше. І тут з’являється конфлікт в самій дитині. З одного боку, вона знає якою є модель нормальної сім’ї. А з іншої, вона такої сім’ї не має, і найчастіше має недостатньо знань, щоб її збудувати. І тут на допомогу може прийти старший друг.

Дуже важливо не загубити контакт з дитиною після того, як дитина закінчить інтернат. Саме тоді дорослий товариш стає потрібним як ніколи. Не завжди це легко. Часто діти ,відчувши свободу, забувають старшого друга. Не знаходять часу на спілкування з ним. І якщо дорослий намагається налагодити з дитиною контакт, а це не вдається, то потрібно дати дитині знати, що вона завжди може знову почати спілкуватися. Дитина повинна знати, що в світі є людина, до якої завжди можна звернутися по допомогу.

Якщо старший і молодший друг продовжують підтримувати контакт і після закінчення інтернату, це дуже позитивно впливає на дитину. Найчастіше дитячі уявлення про світ являються дуже далекими від істини. Як приготувати їсти? На що витратити гроші? Як оформити документи? Де сплатити рахунок? Дитина всього цього не знає. А дорослий, навіть якщо спілкування проходить виключно в телефонній формі в силі допомогти розібратися з усією інформацією, яка навалилася на дитину.