Тенденції, які характеризують становище дітей в Україні впродовж останніх років залишаються тривожними. Загальна кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування становить98119 осіб (1,2% від усього дитячого населення). Майже 90% з них – це діти, батьки яких були позбавлені батьківських прав. Щорічно в Україні більше 8000 дітей позбавляються рідної сім’ї. В країні на початок 2012 року налічувалось 679 інтернатів (79 887 дітей) різних типів: будинки дитини, дитячі будинки, загальноосвітні та спеціалізовані школи інтернати, тощо.

Серед причин цих явищ – загальна економічна ситуація в державі, бідність населення, безробіття, а також відсутність дієвих механізмів підтримки сімей, які опинились в складних життєвих обставинах, з метою попередження розлучення дітей із своїми батьками. Саме відсутність підтримуючих послуг для сімей з дітьми за місцем їх проживання призводить до того, що й надалі діти вилучаються із сімей або батьки змушені самостійно влаштовувати дітей в інтернати, пояснюючи це своєю неспроможністю задовольнити потреби дітей через бідність чи безробіття. Після вилучення дитини з сім’ї робота, спрямована на ліквідацію причин такого розлучення, не ведеться, хоча це могло б допомогти повернути дітей.

Держава так і не змогла подолати залишену у спадок бюрократизовану систему зі старими стандартами та нормативами Інтернатні заклади все ще залишаються поширеною формою догляду і виховання дітей, які залишились без піклування батьків, незважаючи на низьку ефективність і шкідливий вплив такого виховання на розвиток дітей та його високу фінансову вартість. Попри активний розвиток сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (на початок 2012 року прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу налічувалось 4043, в них виховувалось 13 206 дітей.) протягом останнього десятиліття, стрімкого зменшення кількості інтернатів не відбувається. Попри те, що прийняті законодавчі акти свідчать про необхідність розвитку підтримуючих послуг для сімей на рівні громади, на практиці такого системного розвитку не відбувається.  Така ситуація вимагає докорінних змін у системи захисту дітей.

 В Україні накопичено значний досвід, що дозволяє зробити системні перетворення. Зокрема у Макарівському районі Київської області реалізовано ]]>пілотний проект з деінституціалізації]]>. У Дніпропетровському районі впроваджується ]]>проект з реформування системи захисту дітей на районному рівні]]>. В державі прийнято ряд документів, які декларують перехід до системи догляду дітей, базованої на сім’ї. Урядовці на чолі з Президентом України у своїх виступах наголошують на необхідності рішучих кроків у даному напрямку. Усе це посилюється прогресом на рівні Європейського Союзу щодо просування деінституціалізації.

З огляду на зазначене ми можемо стверджувати про наявність сприятливого моменту щодо лобіювання прийняття та впровадження політики з деінституціалізації. Для цього Представництво благодійної організації "Надія і житло для дітей" в Україні ініціювала впровадження]]> кампанії 'Відкриваємо двері дітям Європи']]>.